Фізіологія спогадів в #CX (нейробіологія процесів в мозку) в контексті поведінкової економіки. Чому ми купуємо повторно?

Пропоную зосередитись на детальнішому заглибленню в нашу епізодичну пам’ять. Ось фактори, що сприяють кращому запам’ятовуванню нашого досвіду:

По перше – це ЕМОЦІЇ. Якщо показати людині зображення десятків різних облич, то найкраще запам’ятається емоційне обличчя. Коли ми переживаємо емоції, наше мигдалеподібне тіло в мозку (наш «емоційний центр») взаємодіє з розташованим впритул до нього гіпокампом (частина лімбічної системи головного мозку, тзв. «нюхального мозку», яка бере участь в механізмах формування емоцій та консолідації пам’яті, тобто переходу короткочасної пам’яті в довготривалу), активуючи його діяльність – тим самим дозволяє сформувати значно детальніші та стійкіші спогади.

По друге – спогади пов’язані з МІСЦЯМИ. Досліджуючи спогади про 9/11 в Нью-Йорку (на жаль, в українців тепер свої болючі спогади формуються) з’ясувалось, що найсильніше опитувані запам’ятали ДЕ вони були в той день. Якщо поглянути на зображення гіпокампу під час МРТ мозку, то «світяться» клітини, що реагують на час та місце. Ще одним показовим прикладом можуть стати лондонські таксисти (після здачі нелегкого екзамену на знання вулиць): розмір гіпокампа у тих з них, що успішно здали тест збільшився на цілих 30%! А це, на хвилиночку – знати та «на ходу» прокладати в голові маршрут з поміж 25 тис. вулиць Британської столиці!

По третє – ІСТОРІЇ /СЮЖЕТИ/РОЗПОВІДІ покращують запам’ятовування.

Наш мозок приділіяє більше уваги тій інформації, яка подається у формі розповіді. Приклад: студентам Стендфордського університету в 1969 р. запропонували запам’ятати по 10 різних слів з 12 листів. Одна половина з них робила це традиційним методом «зазубрювання», друга половина – спробувала запам’ятати

за допомогою вигадування абсолютно довільних, часто абсурдних історій, які самі собі придумували. Результат: 13% проти 93% на користь «оповідачів». Висновок очевидний – чим краще вам вдаєтьсья асоціювати/зв’язувати те, що хочете запам’ятати зі структурами, які вже маєте у вашому мозку – тим легше вам буде це відтворити. Фактично, ви створюєте власні вигадані історії, вписуючи в них саме ті елементи, які потрібно запам’ятати.

А коли нам потрібно відтворити з пам’яті спогади, рефлекторно ми вдаємось до автоматичних методів в такій послідовності:

Згадайте себе в колі знайомих, коли ви оповідаєте чи згадуєте цікаві випадки в вашому житті на кшталт: «Слухай! Розкажу тобі цікаву історію. Діло було у літню відпустку 2017 року біля Одеси, ми зупинились в _____ готелі.»… і далі переказуєте суть. А тепер, пригадайте на чому саме ви зупиняєте НАЙБІЛЬШЕ УВАГИ? Чим переважна більшість оповідачів супроводжує свою оповідь? Звісно ж. Практично усі розповідають про свої відчуття, про те, ЯК і ЩО в той момент вони відчували – розказують про пережиті емоції: захоплення, сміх-регіт, здивування, сум, страх, тривожність, обурення, злість, агресію ітд. Згадайте сцени з допитами свідків в типовому фільмі. Більшість, в першу чергу, описує свій психо-емоційний стан. А тоді вже описують місце та візуалізують загалом.

Можна сказати інакше – спогад не є якимось аудіо-записом, який ми зберігаємо в телефоні чи комп’ютері, спогад – це такий собі умовний «виступ-концерт», створений у співпраці різних частин мозку в потрібний момент.

Для комфортного сприйняття та кращого розуміння теми рекомендую до перегляду міні-серіал від #Netflix, “The Mind. Explained” (1 сезон).